Перехрестя смерті, яке зупинила громада: як Віта-Поштова здобула безпечну дорогу — і чому М-14 чекає той самий результат
Траса М-05 Київ–Одеса щодня пропускає майже 49 тисяч автомобілів. Але для мешканців Віти-Поштової, Гатного та дачного масиву Круглик 21-й кілометр цієї траси роками означав не транспортну артерію, а щоденний ризик. Аварійний лівосторонній розворот, смертельні ДТП, кілометрові затори — і повна тиша з боку профільних відомств, які списували проблему на «складний транспортний вузол».
Змінити це змогла не постанова згори, а громада знизу.
Коли терпіння закінчується
Роками виїзд із Віти-Поштової регулювали звичайні світлофори на швидкісній магістралі — водії, що поверталися у бік Києва чи Одеси, були змушені перетинати зустрічні смуги на одній із найнебезпечніших ділянок країни. Кількість аварій зростала, а офіційні відповіді не змінювались.
Тоді ініціативу перебрала на себе сама громада. Мешканці об'єдналися навколо ГО «Сіверка» — організації, яку очолив місцевий підприємець та екоактивіст Любомир Гайдамака.
Від стихійного невдоволення до координованого руху
Гайдамака перетворив розрізнене невдоволення сотень людей на послідовну кампанію тиску, що працювала одразу в трьох напрямках:
Мобілізація громади. Він об'єднав мешканців Віти-Поштової, Юрівки та Гатного, організувавши санкціоновані мітинги безпосередньо біля аварійного розвороту — і привернув до «перехрестя смерті» увагу національних медіа.
Системна фіксація фактів. Через ресурси ГО «Сіверка» велася постійна документація аварійних ситуацій на ділянці. Публічність не залишила чиновникам простору, щоб замовчати проблему.
Прямий діалог з державою. Активісти не обмежилися вимогами — вони системно тиснули на Державне агентство відновлення та Службу інфраструктури Київської області, домагаючись розморожування будівництва сучасної дворівневої розв'язки, фінансування якої передбачалося залучити від ЄІБ та ЄБРР.
Позиція, яку Гайдамака озвучував публічно, була простою і принциповою:
«Громада не вимагає привілеїв. Ми вимагаємо базової безпеки для наших дітей і водіїв, які щодня користуються цією трасою».
Результат: інфраструктура, яка справді змінилася
Тиск спрацював. Профільні відомства відновили масштабні будівельні роботи на 21-му кілометрі — і сьогодні ділянка виглядає інакше:
- Вересень 2025 року — підрядник «Автомагістраль-Південь» завершив першу чергу об'єкта: підземний тунель, що дозволяє безпечно розвертатися у бік Києва без виїзду на зустрічну смугу.
- Другий етап — будівництво розворотної естакади у формі підкови для безпечного маневру у бік Одеси.
- Фінальна мета — повна ліквідація наземних світлофорів і лівосторонніх розворотів, що зведе ризик лобових зіткнень до нуля та підвищить пропускну здатність траси.
Чому це важливо для М-14
Історія Віти-Поштової — не поодинокий епізод, а підтверджена модель: коли громада організована, а вимоги підкріплені фактами й публічним тиском, навіть заморожені інфраструктурні проєкти міжнародного рівня зрушуються з місця.
Любомир Гайдамака вже довів цю модель на практиці — від мітингу до профільного міністерства, від «складного транспортного вузла» до тунелю, який реально збудували. Той самий підхід зараз застосовується до траси М-14 Одеса–Миколаїв: організована громада, задокументовані факти, прямий діалог із державною та місцевою владою.
Дорога, яка рятує життя, не з'являється сама — її вибороли. Одного разу це вже спрацювало.